Осередки проекту

8 осередків ПЦУ «Pomisna.UA.» У Стрийському, Сколівському та Турківському районах  розміщені на «Соляному шляху з Київської Русі в Західну Європу»

  1. с. Ходовичі Стрийського району, Львівська єпархія ПЦУ

    1. Мурована церква Різдва Пресвятої Богородиці 1936р за проектом архітектора Василя Нагірного, українського галицького архітектора та громадського діяча кінця ХІХ – початку ХХ століття, уродженця села Гірне. За його проектом на Стрийщині збудовано 8 церков: в Дашаві, селах Верхня Стинава, Вівня, Конюхів, Олексичі, Розгірче, Сихів, Ходовичі.

1.2 Поруч меморіальний музей академіка Філарета Колесси, що знаходиться в старовинному будинку, де проживав академік та його родина.

2.с.Верхня Стинава Стрийського району

Село Верхня Стинава — це крайній західний населений пункт Стрийщини, розташований уздовж р. Стинавки, на відстані 6 км на північний захід від траси Київ-Чоп. Населення становить 1012 осіб.

Назву села наводять від часів монголо-татарської навали в ХІІІ ст., коли жителі тікали в гірські ліси, де в долині річки начебто вирубали дерева і заснували поселення. Так появився верхній та ніжній “стин”, від якого згодом й утворилися назви двох сіл — Верхньої Стинави і Нижньої Стинави.

Віломий учений К. Тищенко пояснює походження основи назви Стин- від готського Sten — камінь, а другу частину назви -ава — від ahwa (ава) — вода. Тоді назва Стинава буквально означає “Кам’яна вода”, “Вода, що випливає з-під каміння”. За переказами, село засноване в ХІІІ ст.

У Верхній Стинаві є дерев’яний храм Св. Миколи 1904 року —споруджена за проектом львівського архітектора Василя Нагірного.

3. с. Труханів, Сколівського району на території національного природного парку в Українських Карпатах «Сколівські Бескиди». 

3.1. Село розміщене в долині, яка знаходиться на північ від відомої гори Ключ, а на схід від Труханова Скелі Довбуша, біля села Бубнище.

3.2. Невелика дерев`яна церква Святого Миколи 1830 року стоїть у південній частині Труханова, біля дороги, над стрімким берегом потоку. Кажуть, що ця православна церква, якій більше 300 років за Австрії вважалася четвертою за значимістю та площею в Галичині!

4. с.Верхнє Синьовидне Сколівського району на території національного природнього парку в Українських Карпатах «Сколівські Бескиди».

4.1 . Село розміщене у Високому Бескиді. Вперше в Галицько-Волинському літописі село  Синьовидне згадується від 1240 року. В цьому місці колись було городище, також є сліди руїн колишнього монастиря, в якому у 1240 році зупинявся князь Данило Галицький. Звичайно назва походить від того, що як раз в часи паводків розливались дві ріки Опір і Стрий на велику площу водою, яка мала синьоватий колір. Хоча раніше це бойківське поселення називалося інакше: Synowodzko. Старий путівник Галичиною передає переказ про те, що на місці теперішньої долини Стрия, де лежить Верхнє Синьовидне, колись було озеро Сині Води. Легендами сині гори повняться: неподалік Верхнього Синьовидного є Княжі скелі, де начебто колись розбилась горда князівна Ярославна, а закоханий у неї татарський хан скам’янів від горя.

4.2. На Золотій горі височіє дерев`яний храм, визнаний пам`яткою історії та архітектури церква Святого Юра, яку ще називають Георгіївською, звели на місці монастиря Пресвятої Богородиці. За легендою, саме тут, у келіях ченців, в 1240 році заночував великий князь Данило Галицький. Він слідував в Угорщину домовлятися про шлюбний союз між власним сином і королевою Констанцією. Будівництв за проектом архітектора Євгена Нагірного, сина Василя Нагірного.

5. с. Сможе Сколівського району, на території національного природнього парку в Українських Карпатах «Сколівські Бескиди». 

5.1. Пам’ятки архітектури національного культурного надбання Сколівщини: церква Святого Михаїла (дер.) 1874 р., дзвіниця церкви Святого Михаїла (дер.) 19 ст.

5.2. Сможе є старовинним село, яке відоме ще з 1553 р. Навіть містечком встигло побувати: за привілеєм польського короля Августа ІІ від 24 жовтня 1760 р. Сможе отримало магдебургію та герб. Герб Сможе Нижнього датується 1760 роком, на якому зображено рицарський хрест на полі, а над ним золота зірка між літерами “S.N.”. Хоча в Сможе було лише 200 жителів, але про міський статус нагадували ярмарки, що проводилися двічі на рік, крамнички, ремісничі майстерні – і обов’язкова ратуша. Ремісники були не лише місцеві: поряд існувало три німецьких колонії (Феліцієнталь, Аннаберг  і Карлсдорф).

6. с. Баня Лисовицька Стрийського району, неподалік Моршина

Назву села виводять від «бані» — дерев’яне приміщення, де виварювали із солоної ропи кухонну сіль. Власник села Лисовичів пан Браницький в 1538 році отримав королівський дозвіл викопати криницю для добування солоної ропи. Перша письмова згадка про існування солеварної «бані» датується 1541 роком. Двічі на день виварювали по 18 бочок солі. В 1826 році ропа стала гіркою і виробництво солі припинили, а за місцевістю закріпилась назва «баня».

В 1850-х роках на честь сходження на австрійський престол 18 річного цісаря Франца-Йосифа І було закладено 18 унікальних дерев. В 1880 році дорогою до Борислава в міні-дендропарку зупинявся сам Франц-Йосиф І. Згодом дерева обнесли кованим ланцюгом. Станом на 2011 рік зберігся Дуб Франца Йосифа, дві липи та сосни Веймутова. Дуб оголошено ботанічною пам’яткою природи в 1984 році. У 2010 році Мінприроди України присвоїло дубу звання Національного дерева України.

На території села знаходиться:

  • Меморіальний комплекс історії Січового Стрілецтва –

Меморіальний цвинтар УСС. Це реальне поховання Українських Січових Стрільців часів Першої світової війни, які загинули протягом 30 травня-2 червня 1915 року в бою із російськими військами.

  • музей самодіяльного композитора і педагога Романа Савицького.

У селі є майстерня музичної родини Пуцентела — Putsentelas violin studio. Скрипковий майстер Мирослав Пуцентела працює тут разом із дружиною Наталією вже майже 35 років. Вони виготовляють скрипки, альти й віолончелі, поєднуючи знання та досвід італійських майстрів із власними нововведеннями. Сьогодні ж на скрипках українського майстра грають не лише юні лауреати, але й відомі світові виконавці:

Концертмейстер Лондона грає на нашій скрипці, концертмейстер Вашингтонського симфонічного оркестру. Музикантів, які грають на наших скрипках сьогодні є багато. Вони живуть в Японії, в Америці, в Бельгії, в Італії, в Швейцарії, в Німеччині, в Румунії.

14 жовтня 1990 р. віруючі УПЦ МП в дерев’яному пристосованому приміщені відкрили церкву Покрови Пресвятої Богородиці. 27 лютого 2019 року парафія приєдналася до ПЦУ.

7. с.Красне Турківського району.

7.1. Заповідне урочище розташоване при південно-західних схилах хребта Довжки, що в масиві Сколівські Бескиди. 15 км до Верховинського Вододільного хребта, до «Руського Шляху» (Руська Путь) – це торговий шлях доби неоліту, тобто він існував іще за дві тисячі років до народження Христа. Починався шлях на Балканах, пролягав по Дунаю, а далі вздовж Тиси піднімався в гори. На перевалі й досі стоїть хрест із написом “Руська путь”.

7.2. Церква свв. мучч. Макавайських (Архистратига Михаїла) збудована у неоукраїнському стилі у 1935 році за проектом Євгена Нагірного, сина Василя Нагірного.

8. с. Гусне — Турківського району .

8.1 Село Гусне розташоване на півдні Турківщини, вперше згадується у письмових документах за 1556 рік. Через нього проходять основні туристичні шляхи на гору Пікуй (висота 1408 м) — найвищу вершину Львівської області. Звідси відкриваються неймовірної краси краєвиди Верховини, Бескидів та полонини Руни, що на Закарпатті. На вершині цієї гори побував Іван Франко.

8.2 У 1890 році майстер з села Погар Лука Снігур збудував у бойківському стилі церкву Собору Пресвятої Богородиці. Вона розташована на схилі гори над селом, орієнтована вівтарем на схід. У 1949-1989 роках радянська влада тримала церкву закритою. 2002 року храм ззовні ошалювали пластиковою вагонкою.

У 2000 році в центрі села, у місцині, що зветься на Загонах, постала дерев’яна церква Святих апостолів Петра і Павла. Її проектували турківські архітектори Михайло Лофій та Іван Бесєдін. Будівлю зводив місцевий майстер Йосип Ришкович. За своїм стилем церква дуже нагадує стиль архітектора Луки Снігура. Хрещата в плані зі смерекових брусів на мурованому фундаменті. Зі сходу — вівтар, з заходу – бабинець, а з півночі і півдня — вкорочені бічні рамена. Стіни ошальовані вертикально дошками і лиштвами.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.